вчора помер один з найулюбленіших моїх(я думаю всього нашого покоління) письменників.

Рефлексії на тему щойно переглянутого "блокбастера" ЦАРЬ:

Єдина думка, яка товклась у мене в голові протягом перегляду - це те що в москаликів серйозна криза жанру. Тобто вони і далі топчуться на місці, в рамках формули, яку окреслив дядя Фьодор (Достоєвскій) - "з абсолютного гріха - в абсолютне покаяння (чи пак святість)". Саме ця формула утвердила на Заході думку ( читаємо МІФ ) про "загадочную глибіну руссской душі". Бо для нормальних людей покаяння і святість повинні нести якусь функцію, як мінімум виховну, (покаяння має вести до уникнення повторення гріха; святість повинна освячувати оточуючий світ) а у москаликів виходить якось навиворіт - світ (їхній москальський) переповненний гріхом - злом, і це зло множиться від покоління до покоління
в своїй первісній красі, а святість живе собі десь сховавшись, замурувавшись від зовнішнього світу. І тільки час-від-часу її виколупує якийсь мораліст (типу Достоєвского) - так, суто з естетичних міркувань, для контрасту.

І ще одне: сподобалась фраза героя Мамонова - як людина я великий грішний, але як цар я благий і про велуку справу піклуюсь... дуже гарно в цю формолу вписуються всі ВЄЛІКІЄ РУССКІЄ ПРАВІТЄЛІ - Іван Грозний, Пйотр Первій, таваріщ Сталін, гаспадін Путін - ненажерні кровопивці якими так гордиться руссскій народ.

Для зацікавлених:

мій товариш, хоче продати  "Остромирове Євангеліє" (факсимільне видання, Видавництво "Аврора"; Лєнінград, Видавничий відділ Московського патріярхату, Москва; 1988.)

орієнтовна ціна 2000,00 грн. (можливо поторгуватись)

Давно відомо, що в одній людині можуть спокійно співмешкати речі діаметрально протилежні. Якщо ж мову завести про митців (або мистців), то тут "загальнолюдські" параметри треба підносити до N-ого ступеню. Два прекрасних екземпляра з української культури: маляр Микола Глущенко та письменник Віктор Домонтович...

Микола Глущенка потужний художник-імпресіоніст європейського рівня, жив в Парижі ная...бував бургундське з ананасами майже з Пікассо та Матісом з нимиж ї..бав паризьких манікєнщіц, писав протрети Ролана і Барбюса ... І шо націкавіше, ходять чутки, шо давав уроки малювання самому               !!! Адеку Гітлеру !!!!  І в той же час виявляється, що він "боєц нєвідімого фронта по клічкє Ярема" на користь всіма нами улюбленої Лубянкі...  І що найцікавіше, вважається, що він перший (ще в квітні 1940) з  "доблєсних савєцкіх развєдчіков" доніс "таваріщу Сталіну", про те що "гади-нємци" готуються напасти на "савєцкую родіну"....  www.szru.gov.ua/article.php






Віктро Домонтович (Петров) - інтелектуал, надзвичано талановитий науковець(археолог, етнолог,мовознавець), і не меньш талановитий прозаїк (як на мене, це єдиний з укр. письменників 20-30-40х рр. якого можна назвати європейським, який не тулить савкової соціальщини, "надривної боротьби і страждань", надзвичайно психологічний ,  можна сказати екзистенціаліст). Тусувався в колах "розстріляного відродження", і коли оте "розстріляного відродження" почали розстрілювати  Віктора Петрова  завербували як "позаштатного сотрудніка" НКВД. Тому не дивно що йому вдається уникнути долі свого оточення як з мистецької так і наукової ниви. Наприкінці війни опиняється на еміграції в Німеччині, і наводить там багато шороху як антисовєцкій борець, а в1949 просто безслідно зникає. Зникає для емігрантів, але з"являється в Савку  і мирно продовжує орати наукову нивку аж до смерти. Досі залишається загадкою, якого характеру були його "розвєдувальні опєраціі" в Німеччині, і яку "опєратівную дєятєльность" провадив у 30их на Україні    exlibris.org.ua/petrow/peredmova.html

Був два дні в блядському Криму (купався , потів на пляжі, харився з москалів) найбільш яскраве враження передвечірній Сиваш, зазнимкований подорозі.



так багато соли я в житті не бачив....




а це курган на березі Сивашу - археологічна пам"ятка національного значення ( розкопаний місцевими бізнюками, робили насип біля траси  під будову готелю, навіщо звідкись везти, коли під боком ціла "купа" землі...)

Всі ми чудово знаємо, ще з шкільної програми нєжного ліріка і гуманіста Франека Петрарку. Я все життя думав, шо крім сопливих сонетів та мандригалів цей великий чоловік (доречі згідно ДНК аналізу його тлінних останків зріст він мав 184см) нічого достойного не втнув. Але цей дядько якось 1336 року, разом з братом та двома "шерпами" здійснив сходження на гору Венту (1909 м), таким чином заснував таку розвагу для справжніх хлопів як АЛЬПІНІЗМ, і офіційно вважається "БАТЬКОМ АЛЬПІНІЗМУ". Про сходження Петрарка написав у листі до свого колєгі, таким чином залишивши документальне підтвердження і дату заснування 1336 рік. Так шо всім прихильни альпінізму та гірського туризму - негайно в книгарню за томиком Петрарки....

От іду сьогодні вулицею і думаю про той безмір безпідставних, надуманих фестивалів, які відбуваються по Західній Українні - таке враження що їх організовує одна і та сама людина - навмання вибираючи географічні точки і назло пропихає нудні одноманітні програми.

І як наслідок, я розродився супер ідеєю - влаштувати  у Львові,  на площі Ринок МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ЖЕБРАКІВ ТА ВОЛОЦЮГ.  
Вже навіт накидав, згрубша, програму фестивалю (в основі має бути жебрацька творчість, також придумав кілька конкурсів). Проблема тілки в тому як нав"язати контакти з великою кількістю представників даних професій.
Збираю ініціативну групу.

шось пробило мене на старосвітські байки...

цю історію я почув від свого колєгі Славка Н. (я думаю деякі спільні знайомі її теж чули.), головний герой даної бувальщини Славків дядько - назвем його наприклад Влодко...

Були то повоєнні роки. Людям на селі жилось, м"яко кажучи, не дуже солодко. Аналогічна ситуація була і у Влодковій сім"ї, але  у Влодка була найомріяніша мрія, вершина всіх життєвих і потойбічних прагнень, промінь сонця у царстві темряви - !!! РОВЕР !!! Влодко тільки про то говорив, думав і снив, що в свою чергу порядно набридало батькам, родині і решті оточуючих. Ну але за правилами жанру - "хто стукає тому відкчинять", і за якийсь час тато-мама, не в силах білше витримувати синові "муки",  вирішили йому допомогти. Діяли вони за принципом  " не рибку, а вудку ", тому на базарі купили порося дали його Влодкові та сказали: "На тобі Влодко пацє, ото за літо його вигодуєш, на зиму ми го заріжем, м"єсо продамо, а за ті гроші купим тобі ровер!"  Хлопака на радощах гасав по селу і всім кого зустрів розказував новину.
Перші дні - тижні він леліяв пацятко як дитину, та з часом Владзьові то свинарсвто стало набридати і воно собі тинялось по подвір"ю, пасовиську, а то й в сусідський город заскакувало. А коли хто з села зустрічав то порося, то казав: " О Влодків Ровер побіг!"
Так тривало до кінця літа. А коли Влодко вже зовсім забив на свого підсвинка, той з нестерпних ревнощів до господара з"їв цвях і здох....

Вмиваючись сльозами, Влодко загрібав у сиру-землю на сільському звалищі свого Ровера.

цю історію якась за пляшкою розповів мені батько...

То був 1956 рік. З району прийшло розпорядження шо всі пацани "бандерівського" краю, яким виповнилось 14 повинні вступити в комсомол. Якшо говорити направду, то ніхто в батьковому селі порядно і не знав, шо таке той комсомол, але загальна думка серед його однолітків і "старших пацанів" була така - шо то певно якась ху...ня і вступати туди нетреба. Не слід вважати, шо вони всі були  гарячими націоналістами чи таємно завербованими упістами, просто був такий от німий протест  совіцькій владі. Але шо робити, з района прийшло розпорядження і їх чотирьох хлопців посадили на фіру і старий фірман Місько повіз іх в район, до Янова (тепер Івано-франкове). В район  їхали з твердою застановою, шо всі четверо нікуди не вступатимуть і на всі замолодки будуть відповідати гордим "нє", тільки фірман Місько, покурюючи скручений з газети "Радянська Україна" цигар, тихцем посміхався.
Коли хлопці прибули в райком комсомола, до них вийшов секретар райкому і напиз...ів чотири бочки палких леніських прокламацій: про авангард світової молоді, про героїв комсомолців полеглих і замордованих, про буремні роки боротьби і відбудови, ну і ще всілякої плюгавої ху...ні. А потім видав кожному аркуш паперу та олівець і запропонував написати заяви на вступ. Хлопці почухали потилиці, подивились на того пиз...уна з-під лоба і впевнено сказали "НЄ". Той знов почав пиз...іти про гнилі підступи клятих імперіалістів, капіталістів, фашистів і ,шо найстрашніше, буржуазних-нацоналістів, а хлопці  "нє і всьо". Секретар постояв ше хвилину, спопеляючи їх своїм марксисько-ленінським поглядом і уї..бав з кімнати. За секунду відчинились двері і до них вломився майор (ментяра), здоровий як Голіаф, з червоною пикою і волохатими лапами. Майор зняв фуражку і без зайвих рефлексій на тему наукового марксизму, вліпив мому татові в МОРДУ.., тато залетів під стіл вмившись сопливо-кривавою юшкою і звідти спостерігав комсомольські агітаційні заходи  на прикладі трьох інших.

За 10 хвилин, з району назад до села на фірі їхало чотири комсомольці, із запухшими писками і розквашеними носами, а фірман Місько, всміхаючись, дивувався як той "комсомол" прикрашає людину.